Моя мова просто класна, а не солов'їна (с) - гурт "Мері" - "Я з України"

Дякую всім причетним.

https://gazeta.ua/articles/sogodennya/_cotiri-slova-na-i-pro-yaki-vi-ne-znali/1161656


В українській мові є чотири слова, які починаються на букву "и".
З 2019 року правопис узаконив ці слова, розповів мовознавець Олександр Авраменко у своєму експрес-уроці з української мови.
"Раніше було золоте правило – слів на букву "и" не буває. Але з 2019 року правопис узаконив кілька слів, що починаються на букву "и".

Перше – службове слово "ич". Наприклад, "Ич який хитрий!", "Ич яка гарна!", - каже Олександр Авраменко.

Друге – дієслово "икати", тобто вимовляти "и" замість "і".

"І третє – допускаються паралельні форми: "ирод" та "ірод", "ирій" та "ірій". Кожен із цих варіантів правильний. Ви спитаєте, хто ж це таке придумав? А я відповім: так українці вимовляли ці слова здавна. Насамкінець лише додам, дбаймо про те, щоб Україна і говорила, і писала грамотно"- додав мовознавець, - підсумував мовознавець.

Українські підтексти в радянському фільмі

https://youtu.be/bgAhUricRxg?si=wFw6vhPEWpJWJ06f

Белая лошадь - это намек на Жукова.

https://fakty.ua/142376-kogda-stal-vopros-ob-obespechenii-novobrancev-georgij-zhukov-zayavil-obmundirovyvat-i-vooruzhat-etih-hohlov-vse-oni-predateli-chem-bolshe-v-dnepre-potopim-tem-menshe-v-sibir-posle-vojny-ssylat

«Когда стал вопрос об обеспечении новобранцев, Георгий Жуков заявил: «Обмундировывать и вооружать этих хохлов? Все они предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше в Сибирь после войны ссылать».


28 жовтня 2011

В этом году исполняется 67 лет со дня завершения Восточно-Карпатской операции советских войск, которая увенчалась окончательным освобождением Украины от немецких захватчиков.
ВІДЕО ДНЯ

Малоизвестным остается тот факт, что за несколько тяжелейших месяцев боев на территории освобожденных районов Украины полевые военкоматы мобилизовали сотни тысяч человек, которые, по заявлениям советского командования, собственной кровью должны были «смыть позор пребывания на оккупированной территории». Именно о судьбе этих людей, прозванных в народе «пиджачниками», «черносвитниками» или «черной пехотой», «ФАКТАМ» рассказал доктор исторических наук профессор Виктор Король.


«Подростков силой забирали на фронт, не спрашивая паспорта… на глаз»


— Что же представляли собой так называемые полевые военкоматы?

— В эти структуры входили взвод солдат и два-три офицера. Фактически они возникли по инициативе генерала Николая Ватутина, которого в народе называли «генерал-облава». Подобные формирования действовали в тех краях, где воевал Ватутин, особенно много было таких «военкоматов» во время освобождения Левобережной Украины, в частности Киева и Киевской области. На всех этапах битвы за Днепр войска Первого Украинского фронта несли огромные потери. И от Николая Ватутина поступило предложение набирать в армию молодежь из ближайших сел. Его поддержал Георгий Жуков, имевший статус заместителя Верховного главнокомандующего, что давало ему огромные полномочия. Официальным же поводом стал приказ Ставки Верховного главнокомандующего № 089 от 9 февраля 1942 года, согласно которому военным советам армий и командирам дивизий было дано право неограниченного призыва людей, «проживающих на освобождаемых от оккупации территориях», на военную службу.


*За время освобождения Украины от немецких оккупантов из сел призвали в армию 900 тысяч неподготовленных и необученных бойцов


— Кто в то время подлежал мобилизации?

— Предположим, освобождалось село. Сразу после этого в него входил так называемый полевой военкомат, члены которого ходили по домам в поисках подросшей за два с половиной года оккупации молодежи. И, не спрашивая паспорта, отбирали на глаз. Видят: рослый такой подросток (а ему, может, и 16-ти не исполнилось, и он никак не подходит под категорию призывника) — мобилизуют. Полевые военкоматы забирали также бывших солдат Юго-Западного фронта, отпущенных немцами из плена в 1941 году (всего их набралось около 277 тысяч). Документы свидетельствуют о том, что они не были коллаборантами, а просто вернулись к своим семьям.

Во время поездок по местам работы полевых военкоматов мне довелось общаться с местной жительницей Татьяной Барабаш, принимавшей участие в боях за Днепр в районе Букрина в качестве санинструктора. «Врываясь в дома, забирали не только подростков, но и чудом уцелевших мужчин. И каждый, уходя воевать, как правило, надевал старую фуфайку, надеясь, что новая еще пригодится в хозяйстве. Все думали, что вернутся домой. Из еды брали с собой ломоть хлеба и шмат старого сала. А через день-два мы уже хоронили их в братских могилах по 200 человек с этими же торбочками и в этих же черных фуфайках. В тех местах были глиняные яры, а по краям яров стекали ручейки, полные крови», — рассказывает женщина.

К моменту битвы за Днепр набралось около 300 тысяч таких мобилизованных, а всего в процессе освобождения Украины из сел призвали 900 тысяч неподготовленных и необученных бойцов.

Перед началом форсирования Днепра в селе Требухов прошло заседание Военного совета штаба фронта. Воспоминания о нем сохранились благодаря офицеру по особым поручениям командующего Первым Украинским фронтом Николая Ватутина Юрию Коваленко. Когда на этом заседании решался вопрос, во что одеть и чем вооружить 300 тысяч мобилизованных новобранцев, как их хоть немного подготовить, научить заряжать винтовку, будущий «маршал Победы» Георгий Жуков заявил: «Как во что? В чем пришли, в том и воевать будут! Автоматическим оружием этих людей не вооружать! У них же за спиной заградотряды! Дай им 300 тысяч автоматов — и от заградотрядов ничего не останется. Они всех перекосят и чкурнут к немцам. Трехлинейку им образца 1891 года!»

Тогда заместитель командующего Первым Украинским фронтом по тылу генерал Кулешов сообщил, что на складах имеются в наличии только 100 тысяч трехлинеек, а генерал Константин Рокоссовский предложил отправить в Москву курьера, чтобы описать в Ставке Верховного главнокомандующего ситуацию и попросить помочь с вооружением и формой. И тут Жуков не выдержал и заявил: «Зачем мы, друзья, здесь головы морочим. Нах… обмундировывать и вооружать этих хохлов? Все они предатели! Чем больше в Днепре потопим, тем меньше придется в Сибирь после войны ссылать». В ответ Рокоссовский сказал, что «это — геноцид», и дал указание сообщить о подобных планах в Генштаб. Однако Ватутин перехватил эту инициативу, заявив, что «не хочет портить отношения с Жуковым из-за этой молодежи».


«Вооруженных кирпичами детей бросали в атаку, чтобы заставить немцев израсходовать свой боезапас»


— Как сложилась в дальнейшем судьба этих новобранцев?

— Приведу воспоминания писателя-фронтовика Анатолия Димарова, вкусившего все тяготы, выпавшие на долю солдата-»чернобушлатника»: «Никаких медкомиссий не было. На фронт забирали калек и больных. Я уже в 20 лет был инвалидом, слепой и глухой от контузии — все равно взяли. И погнали нас на немецкие пулеметы, знаете, с чем? С половинками кирпичей! Мы не были обмундированы, вооружены. Нас гнали целый день по лютому морозу и пригнали в местечко, разрушенное до основания. Выдали половинки кирпичей, показали громадный водоем, скованный льдом, и сказали ждать сигнала — ракеты. А когда она взлетит, дружно высыпать на лед и бежать на врага, который засел на противоположной стороне за крепким ограждением, и выбивать его оттуда… полукирпичинами! А он пусть думает, что это… гранаты.

Назад повернуть никто не мог, потому что нам показали хорошо оборудованные окопы, в которых через каждые три шага сидели смершевцы с нацеленными нам в спину пулеметами. Меня спасло лишь то, что я уже порох нюхал и бежал не в первом ряду, а в пятом. Мы добежали метров за сто от того ограждения, немцы нас подпустили. Вы представляете, голый лед, спрятаться негде! И как ударили из пулеметов кинжальным огнем! Ребята передо мной падали, как подкошенные, я тоже упал и лежал, а солдат передо мной аж вертелся от пуль, которые в него попадали. Все время на меня наползал… Потом немцы начали стрелять из минометов. Слышали о таких минах, которые называли «квакушками»? Падает, ударяется о лед, не взрывается, а подскакивает вверх метров на четыре-пять, тогда взрывается, и осколки идут вниз. Как меня теми осколками не убило?.. Затем взрыв — и черная яма, в которую я провалился. Меня санитары так и подобрали: с намертво зажатым кирпичом в руках».

Димарову очень повезло. Ведь почти все ребята, которых забирали полевые военкоматы, погибали в первом же бою. С какой целью все это делалось? Так выявляли огневые точки врага, провоцируя немцев выстрелить в безоружных людей свои боеприпасы перед началом основного сражения.

Во время съемок документального фильма «Цена Победы» мне приходилось общаться с немецкими ветеранами, которые приезжали в Украину исследовать свои солдатские захоронения. Когда мы спрашивали их об этих боях, в ответ звучало одно и то же: «Даже нам было жалко подростков. Когда видели, что их стадом гонят, без оружия, рука не поднималась. А те, кто сидел у пулеметов и вынужден был стрелять, старались попасть по ногам. Другие сходили с ума или отпрашивались от такой бойни, этой страшной миссии». Вот так это действовало даже на врага, потрясенного подобной жестокостью.

— Крупные потери в битве за Днепр объяснялись желанием добиться победы любой ценой…

— Тем не менее у Красной армии была возможность освободить Киев без таких ужасных потерь. Тогда войска Центрального фронта под командованием Константина Рокоссовского уже захватили плацдармы в районе Лютежа и Вышгорода общей протяженностью 22 километра. Столицу Советской Украины с минимальными потерями готовы были взять непосредственно бойцы 60-й армии под командованием нашего земляка генерала Ивана Черняховского, о чем Рокоссовский доложил Йосифу Сталину. Вождь позвонил Жукову, члену Военного совета Хрущеву и генералу Ватутину. Все трое высказались категорически против предложения Рокоссовского. Ведь на кону стояла честь взятия Киева. Тогда Сталин сообщил Рокоссовскому: «Им на месте виднее» — и приказал сделать разграничительную полосу. В результате этого часть Украины, включавшая Киев, досталась Воронежскому фронту под командованием Ватутина с последующим его переименованием в Первый Украинский фронт.

Вспоминая о заседании военного совета в Требухове, Юрий Коваленко рассказывал, что, когда встал вопрос о возможности взятия Киева войсками Черняховского, Жуков заявил: «Героем Киева должен быть русский, а не какой-то красавчик-хохол! Героя за Киев получит не Черняховский, а Ватутин! Поэтому следует немедленно дать команду Черняховскому сбить пыл наступления».

Справедливости ради отмечу, что Ватутин был тоже родом из Украины. По его признанию, во время учебы в Полтавской школе пехоты ему посоветовали изменить фамилию с Ватутя на «русскую» — Ватутин как более перспективную для военной карьеры.

В свое время я общался с Героем Советского Союза Петром Евсеевичем Брайко, командовавшим партизанским отрядом в соединении Ковпака. Он мне так и говорил: «Наше командование по дурости положило за Киев полмиллиона человек!» До начала мясорубки на Днепре 60-тысячная армия Ковпака расположилась на северо-западе от Киева. Бойцы только что вернулись из рейда по Западной Украине и, по словам Брайко, «томились от безделья». А могли ведь навести переправы и переправить огромное количество бойцов незаметно от немцев, которых в тот момент на северо-западе было не очень много. Для сравнения, во время переправы через Днепр в районе Букрина и Лютежа у наших солдат не было понтонов. Они вынуждены были плыть под огнем противника на плащ-палатках, набитых соломой, которые впитывали воду и шли на дно через сотню метров.

— Полевые военкоматы работали только на территории Украины?

— Совершенно верно. Ни при освобождении России, ни в Белоруссии, кроме единичных случаев, такой практики не было. Не стоит забывать о том, что набор «чернобушлатников» проходил и на Правобережной Украине. По сути, это был геноцид украинского народа, ведь было поголовно истреблено много молодежи, подросшей за годы оккупации. Фактически украинцев объявили изменниками, жившими на оккупированной территории. Хоть они оказались под немцами не по своей воле, их бросили.


Стоило только наверху объявить изменниками целый народ, как во всех структурах, особенно в политсоставе, украинцев стали называть предателями. Представьте, что чувствовали эти мобилизованные ребята?! Как правило, перед боем выступал политрук. У тех же в руках даже оружия не было, а им говорили: «Вы изменники и должны искупить свое предательство кровью. Оружие добудете в бою!» Кстати, до сих пор «чернобушлатники» официально так морально и не реабилитированы.

https://www.facebook.com/svitlana.balukh/posts/pfbid033iC7NVQZzJnW4ZXtkGzeX7CetNmgWhBQoY8F6LahFkK2GvGXcwmHAwLjnZ6UCKjJl


Вони їй казали – бабо, росіяни підійшли до села;
Хапайте свого кота і залазьте у бус.
Та відмовляла – шо я, кобила стара…
Рятуйте дітей та дівчат,
Я вже тут переб’юсь…

Баба спускається в льох, соває огірки,
Відкочує діжку з мотлохом, купу корит;
Там двері – залізні засови та срібні замки.
І за дверима хтось ланцюгами гримить.

Не думала – каже баба – що доживу.
Сімдесят з гаком років – а знову пруть.
Йди – лиш не городами, бо прокляну,
Будеш нам наближати «путін капут».

Кіт бабин шипить, у вікнах тріскає скло.
Танки гуркочуть і сунуть поміж домами.
Росіяни заходять в село.
З льоху виходить пес із трьома головами.


©Домініка Козловська

Замініть скальковану конструкцію так як, коли мовиться про пояснення, причину, на стилістично кращий варіант: бо, через те що, тому що; оскільки, позаяк.

Проєкт МУР створив музичний альбом про розстріляне відродження,
за участі Сергія Жадана, гурту NAZVA, Євгена Яновича, Олени Кравець, Євгенія Дубовика, Хейтспіч та Сергія Мартинюка

17 різних композицій, - всі треки зв’язані між собою сюжетом, переходять один в одного і дають можливість слухачу «на власні вуха» стати свідком історичних подій.


https://www.youtube.com/watch?v=AHxhKPp6xAk


00:00 - Інтро
00:58 - Ще до того, як колись I [feat. Yevhenii Dubovyk]
03:28 - Ще до того як колись II [feat. Yevhenii Dubovyk]
05:53 - 1918 [feat. Женя Янович]
06:48 - Третя Рота [feat. Жадан]
11:09 - В Колізеї [feat. NAZVA]
14:34 - 1930 [feat. Женя Янович]
15:33 - Бі Бо Бу [feat. хейтспіч]
17:50 - Суспільна Власність [feat. Олена Кравець]
20:35 - 1933[Інтерлюдія]
21:32 - Записка Хвильового [feat. Колос]
24:01 - Партія Веде [feat. Yevhenii Dubovyk]
28:30 - Європа мовчала
30:44 - 1937 [feat. Женя Янович]
31:32 - С.Л.О.Н.
33:10 - Спочатку було слово
37:12 - Це ще не кінець

https://www.facebook.com/groups/bohodukhiv/posts/3509494432601106/?locale=uk_UA


Світлана Самарська


Сиджу на лавочці біля лікарні, виходила купити якихось смаколиків. Навколо краса і благодать. Поряд сидять два хлопчини. Ну, років 15-16 максимум. Передивляться плей-листи на телефоні. Грає знайома пісня.

- Що це? - питає один - ніби чув колись.

Це перекладена на українську і переспівана якимось співаком пісня Кароль. Бо ж донедавна українська була недостатньо драматична для пісень. Недостатньо виразна. Недостатньо експресивна…
Бідна моя мова, як лише над нею не глумилися малороси!
А потім їблиць ракета на голову! Або поряд. І всі пісні, як виявилося, можна перекласти, драматизувати, виразити і так далі! Такими соловейками защебетали, куди там споконвічно україномовним!

- Це «выше облаков», здається, називається, тільки зараз вона перекладена на українську.

Перший ще послухав кілька секунд і каже:

- Українською навіть галіма попса набуває якогось сенсу..

Це просто пісня пісень, а не ранок! Дякую вам, діти! Хотіла пригостити шоколадками, але це вже була би безсенсова галіма попса)

треба було б узяти це у лапки як цитату, але не хочу, по повністю розділюю.

https://youtu.be/OR6yPYHJQYU?si=-J8COJDzav3u10Y6

Унікальні літери нашої абетки


Свічечка букви Ї

Тринадцята літера українського алфавіту унікальна, адже жодної схожої букви ви не знайдете в жодній слов'янській абетці, але має непросту долю. Вона створена за зразком кириличної літери і, яка на рівні з літерою и в давньоруській і староукраїнській писемностях позначала звук [i]. Але оскільки писемних шкіл та типів письма було декілька, вживалася ї аж у кількох варіантах.

Буква ї у сучасному розумінні з'являється у книгах Івана Федорова, а видатний український філософ Григорій Сковорода вже регулярно користувався нею. У ХІХ ст. літера стала надзвичайно популярною серед вітчизняних письменників, але вживали вони її дуже по-різному, кому як подобалося. До того ж друкарні на той час не могли надрукувати саме літеру ї, тож способів передачі на письмі звуку [йі] теж було чимало: и, іи, ять, й (і це ще далеко не повний перелік!).

У сучасній українській мові літерою ї позначають сполучення звуків [й+і] та [й+и], вживають на початку, в середині та в кінці слів: їсти, поїзд, солов'їний, свої, Україна.

Цікаві факти про літеру Ї:

їй присвячують вірші (обов'язково прочитайте поезію Івана Малковича «Свічечка букви Ї»);
їй встановлюють пам'ятники: 21 лютого 2013 року (на честь Міжнародного дня рідної мови) в Рівному встановили знак, присвячений літері «Ї»;
вона стала символом спротиву в тимчасово захопленому російськими військами Маріуполі.



Загадкова літера Ґ

П'ята літера української абетки, що позначає звук [ɡ]. Ще одна буква з непростою історією: у спробах максимально наблизити українську мову до російської, ґ намагалися вилучити з абетки та забути. Зрештою, це майже вдалося, адже навіть зараз багато хто помилково вважає, що ґ - така собі модна мовна новинка.

Насправді, якщо ми розкриємо правопис 1928 року, то легко знайдемо там літеру ґ. Натомість у правописі 1933 року її вже немає. Із того часу одна літера г мала надскладне завдання: передати на письмі та в мовленні одразу два звуки [ɡ] та [h]. І якось справлялася із цим завданням аж до повернення Україною Незалежності.

Повернення ґ призвело до іншої крайності: деякі мовці, автори, журналісти чи диктори намагаються використовувати її геть усюди, навіть там, де за усталеними нормами вживається г. Згідно ж із чинним правописом (від 2019 року) літеру ґ пишемо:

В українських та в давно запозичених і зукраїнізованих словах: а́ґрус, ґа́ва, ґа́зда́ , ґандж, ґа́нок, ґату́нок, ґвалт, ґе́ґати, ґедзь, ґелґота́ти, ґелґотіти, ґерґелі, ґерґота́ти, ґерґоті́ти, ґи́ґнути, ґирли́ґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґо́ґель-мо́ґель, ґонт(а), ґрасува́ти, ґра́ти (іменник), ґре́чний, ґринджо́ли, ґрунт, ґу́дзик, ґу́ля, ґура́льня, джиґу́н, дзи́ґа, дзи́ґлик, дриґа́ти і дри́ґати, ремиґа́ти тощо та в похідних від них: а́ґрусовий, ґаздува́ти, ґвалтува́ти, ґе́рґіт, ґратча́стий, ґрунтови́й, ґрунтува́ти(ся), ґу́дзиковий, ґу́лька, проґа́вити тощо.
У власних назвах - топонімах України: Ґорґа́ни (гірський масив), Ґоро́нда, У́ґля (села на Закарпатті), у прізвищах українців: Ґалаґа́н, Ґалято́вський, Ґе́ник, Ґерза́нич, Ґерда́н, Ґжи́цький, Ґи́ґа, Ґо́ґа, Ґо́йдич, Ґо́нта, Ґри́ґа, Ґудзь, Ґу́ла, Лома́ґа.

Цікаві факти про літеру Ґ:

за нею сумували: Борис Антоненко-Давидович навіть написав статтю, яку назвав «Літера, за якою тужать»;
нею цікавилися: у «Словнику української мови» Бориса Грінченка можна знайти слово, яке складається тільки з цієї літери (воно є фонетичним варіантом застарілого прийменника «к»). «Добре ґ лежачій колоді і огонь класти».



Цікава історія літери Ф

Так, вона не є унікальною, але історія її появи в нашій мові цілком варта уваги! До речі, чи знали ви, що звук [ф] є одним із найменш уживаних у нашій мові? Чому так? Зараз пояснимо.

Літера ф прийшла до нас із грецької мови: вона була утворена за зразком грецької літери Φ φ («фі»). У церковнослов'янській і старослов'янській звук перетворився на «ферт». Чому саме такий? Є версія, що це банальне звуконаслідування за схожістю з фирканням коней.

І саме факт запозичення і визначив подальшу долю літери, адже жодного питомо українського слова з буквою ф просто немає! Тож і використовують її зазвичай у словах, що мають грецьке, латинське та західноєвропейське походження. У питомо українських словах інколи дійсно хочеться вимовляти ф: хвіртка, хвала, хвацький, хвилина. Але це, звісно, неправильно.

Цікаво, чи не так? Але це лише дрібна частина коштовних цікавинок, якими може похвалитися українська мова. Насправді існує безліч мовних нюансів, які варто враховувати всім, хто хоче говорити та писати правильно. Утім, нічого нереального немає, тим паче, що існують корисні мовні лайфхаки, які прийдуть на допомогу у складній ситуації. Які саме? Дізнатися це ви зможете з конкурсу«Лайфхаки з української мови», який ми підготували спеціально до Дня української писемності та мови.


https://naurok.ua/student/blog/unikalni-literi-nasho-abetki

Про війну, волонтерство та свою участь у Культурному Десанті розповідає легенда українського реггі — лідер гурту "The Вйо", а нині військовослужбовець 59-ї ОМПБр Мирослав Джонович Кувалдін.

Мирослав Кувалдін «The Вйо» - Краще померти зі зброєю в руках, ніж з х*єм в жопі | КУЛЬТУРНИЙ ДЕСАНТ

https://youtu.be/bj19PFLDHU8?si=JQzfGPOPyJcO6RJG

*

The ВЙО - Зорі (official)

https://youtu.be/IVS5vVCpAAo?si=DoLSQspKe9EoRGep

Зорі... срібні в чорнім морі
Пропливали кролем на схід
(Хай чекає захід)
Хвилі, подолавши милі
Ноги наші мили, а ми
Співали нестримано

Кожен з нас щось може
Ганджа допоможе
Проросте посмішкою Джа
Всі колись висіли
Вуса помочили
В молоці веселого Джа

Тіло... тихо шелестіло
Все кудись летіло – і я
Себе почував молодим космонавтом!
Далі... натискав педалі
Ми уже в астралі, не треба
За стежкою стежить

Кожен з нас щось може
Ганджа допоможе
Проросте посмішкою Джа
Всі колись висіли
Вуса помочили
В молоці веселого Джа

Літо... нам дарило квіти
Чоколаду плити і ганджа
Це все, що тримало
Танки (танці) ввечорі і вранці
Знають все малайці – скажіть нам
Що гірше, що краще

Кожен з нас щось може
Ганджа допоможе
Проросте посмішкою Джа (пушіть, пушіть!)
Всі колись висіли
Вуса помочили
В молоці веселого Джа

Кожен з нас щось може
Ганджа допоможе
Проросте посмішкою Джа...

«Україно» (також відома як «Україна»; первісна назва «Поки кохаєм») — пісня, вперше виконана її автором Тарасом Петриненком у 1987 році на Першому каналі Українського радіо в ранковій інформаційно-музичній програмі.

Хоча пісню вперше було записано у 1987 році, Петриненко створив її раніше, але не наважувався комусь показувати, бо розумів, що її ніде не візьмуть, бо її національна тематика не вписувалася в радянські стандарти, та навіть і сам текст («Ще наша свічка не згоріла») викликав асоціації з тоді ще забороненим «Ще не вмерла Україна». За радянської влади, що дуже упереджено ставилися до всього українського, за цю пісню легко було дістати клеймо «українського націоналіста». Як згадує автор, «тоді можна було любити лише Росію або „совєтскую Родіну“».

Уперше Петриненко записав пісню в домашніх умовах. Сталося так, що цей, власне, робочий запис під робочою-таки назвою «Поки кохаєм» «з подачі» музичного редактора Українського радіо Олександра Васильєва почув Олександр Бутко, який працював тоді заступником головного редактора інформаційних програм. На свій страх і ризик він поставив фонограму в ефір у найближчій ранковій інформаційно-музичній програмі на Першому каналі, яку вів сам. Пісня прозвучала під кінець програми як її кульмінація; плівку запускали за таймером так, щоб вона відзвучала якраз перед сигналами точного часу. То був вчинок мало не героїчний. А що пісня мала нечуваний успіх, переможців, як то кажуть, не судили. Невдовзі було зроблено студійний запис, уже під назвою «Україна», а заразом і кілька коротких інструментальних фрагментів, що стали звучати як музичні заставки Українського радіо.


https://youtu.be/Yv9W-IM83bY?si=99p8W_V9bMp_ssPn

Дороги іншої не треба
Поки зорить Чумацький Шлях
Я йду від тебе і до тебе
По золотих твоїх стежках

Мені не можна не любити
Тобі не можна не цвісти
Лиш доти варто в світі жити
Поки живеш і квітнеш ти

Україно, Україно
Після далечі доріг
Вірне серце твого сина
Я кладу тобі до ніг


Поки кохаєм до нестями
Іще не скоро наш кінець
Ще, може, нашими серцями
Розпалим тисячі сердець

Ще свічка наша не згоріла
Ще наша молодість при нас
А те, чи варте наше діло
То скажуть люди й скаже час

Україно, Україно
Після далечі доріг
Вірне серце твого сина
Я кладу тобі до ніг

Україно, Україно
Після далечі доріг
Вірне серце твого сина
Я кладу тобі до ніг

Україно, Україно
Після далечі доріг
Вірне серце твого сина
Я кладу тобі до ніг

Тобі до ніг

До нас тільки зараз, як до жирафа, почало доходити, хто ми є...

Ні, підказки і натяки демонстративно були розкладені повсюдно, але ж ми такі скромні, такі толерантні, такі поступливі, такі меншовартісні і віктимні, що аж сліпі.

А чи ставили ми собі питання: «Як так сталося, що народ «кріпаків» зайняв найбільшу та найродючішу територію в Європі?» Україна розміром приблизно, як Британія, Румунія і Польша разом узяті.
Яким чином «сільська» мова, «малоросійськоє нарєчіє, которого нє сущєствуєт» має сукупно до мільйона слів???

Перші українські слова (мед і страва) були записані Пріском Панійським у таборі гунського володаря Аттіли на території сучасної України в 448 р. н.е.

Як в «маленькую культуру» вмістилися 200 000 народних пісень, велика національна кухня, орнаменти, обрядовість, архітектура, колосальний живопис, перші в Східній Європі академії і книгодрук, стародавні літописи і кобзарство, гумор, театр Корифеїв і «Березіль», музика Веделя і Березовського, Сковорода і Вернадський? Такої «маленької» культури вистачило б на десять народів.

Як вийшло, що предки «молодої держави, якій всього лише 30 років», брали столицю Візантії Константинополь ще в 907 році, знищили Хозарський каганат 968 році, спалили османський флот у 1615 році, палили передмістя Москви 1618 року?

І це лише верхівка верхівки айсберга.


Мене особисто НЕ дивує фантастична сила українців, продемонстрована в останній рік.

Українці були такими завжди. Нам про це кричать історія і пам’ять поколінь. Просто ця пам’ять до нас повертається надто повільно.

Ми, як гидке каченя, що виявилося лебедем і полетіло з курятника меншовартості.
І нам треба терміново навчитися ЛЮБИТИ і ПОВАЖАТИ себе, як це роблять нормальні незакомплексовані народи. Бо ми не кури, а лебеді, і батьки наші лебеді, і прапрадіди були вільними та прекрасними!
Вони високо літали і в курниках не жили.

Це треба знати і пишатися!

У будь-якій незрозумілій ситуації пишайся Україною!

Це обгрунтовано.

Я перевіряв.


Автор: Олександр Висоцький

https://www.facebook.com/groups/469332521119880/posts/1025428688843591/

29 січня 2023 року у віці 93 років помер український поет, перекладач, літературний критик, публіцист, шістдесятник, громадсько-політичний діяч Дмитро Павличко. Він також був дипломатом, політиком і одним із авторів Акту проголошення незалежності України.

Рядки легендарної пісні "Два кольори" вже не одне покоління живуть у пам'яті мільйонів українців. Музику створив композитор Олександр Білаш, а от автором слів, сповнених ліричних роздумів про долю людини, є поет Павличко. Суспільне Культура пропонує ознайомитися з його досягненнями детальніше.

"Два кольори, мої два кольори,
Оба на полотні, в душі моїй оба.
Два кольори, мої два кольори,
Червоне – то любов, а чорне – то журба".


Усвідомлення з юних літ

Дмитро Павличко народився 1929 року в селі Стопчатів Станіславського воєводства Польщі (нині Івано-Франківська область). У перший клас довелося йти до польської школи, де в класі серед євреїв та поляків він був єдиним українським учнем. На одному з уроків стався цікавий випадок.

Вчителька змушувала маленького хлопчика продекламувати польський патріотичний вірш: "Kto ty jesteś? – Polak mały. – Jaki znak twój? – Orzeł biały" (Хто ти є? – Поляк малий. – Який знак твій? – Орел білий). Але Дмитро відмовився його прочитати, відповівши, що він українець, за що отримав лінійкою по пальцях.

У 1944 році в Коломиї, де тоді вже навчався юнак, гестапівці розстріляли його брата. За словами поета, тоді він був одержимий помстою, тож вирішив вступити до сотні УПА, де обрав собі псевдо Дорошенко.
"Мама плакала, батько мене не пускав, але я твердо сказав: "Мушу наздогнати німаків і помститися їм за брата", – розповідав Павличко студентам Прикарпатського університету ім. Стефаника.

І хоч пробув він там недовго, але з осені 1945 до літа 1946 отримав сповна за свою повстанську діяльність від НКВД – піддавався тортурам і був ув’язнений. Така в Дмитра Павличка біографія.


"Я почався в 40-х роках як антирадянський поет"

Перший опублікований вірш митця "Дві ялинки" (1951) було надруковано під час навчання у Львівському університеті, проте відлік творчості почався ще в 1940-х: твори Павличка були відображенням тогочасних суспільних подій в Україні.

У 1953 виходить перша поетична збірка автора "Любов та ненависть", за нею – інші. Вісімнадцятитисячний тираж збірки "Правда кличе" навіть було вилучено зі продажу та знищено. Причиною для цього став сонет "Коли умер кривавий Торквемада" – реакція письменника на смерть Сталіна. На його підтримку виступали письменники Павло Тичина та Олесь Гончар.

"З Дмитра Павличка почалося в Українi те, що пiзнiше дiстало назву "дисидентство". Маю на увазi його поетичну збiрку "Правда кличе!", а в нiй славетний вiрш "Коли умер кривавий Торквемада..." – перша в Радянському Союзi публiчна оцiнка Сталiна як тирана i його доблесних соратникiв як "кривавих пастирiв людського стада", – говорить дисидент, літературний критик Іван Дзюба.

Багатьма своїми поезіями Дмитро Павличко возвеличує кохання, пише на інтимні та філософські теми, присвячує рядки рідній мові, займається літературними перекладами. Саме завдяки йому вперше українською мовою з'явилося повне зібрання творів Вільяма Шекспіра в шести томах.

Чимало текстів, що вийшли з-під пера поета, стали піснями. Це і "Впали роси на покоси", і "Явір і яворина", і "Долиною туман тече".
Однак найвідомішою серед них залишається поезія Дмитра Павличка "Два кольори", яка має свою унікальну історію: цензура УРСР назвала пісню "гімном націоналістів" через символічні червоний та чорний кольори — революційний прапор ОУН.


Не творчістю єдиною

1964 року Павличко переїжджає до Києва, де починає працювати у сценарній майстерні Кіностудії імені Олександра Довженка. Потім стає редактором українського журналу іноземної літератури "Всесвіт", згодом – секретарем Спілки письменників України і СРСР.

Але найбільш активно проявляє себе як громадський діяч в кінці 1980-х та на початку 1990-х: обіймає посаду голови Товариства української мови імені Тараса Шевченка, а також стає одним із засновників Демократичної партії України і Народного Руху України.

Важливі про Дмитра Павличка факти: він був одним із тих, хто заклав своє слово до фундаменту нашої держави – Акту проголошення незалежності України. Йому належить перше ввідне речення цього історичного документа. Як він сам розповідав, Левко Лук’яненко хотів проголосити Україну республікою, але йому вдалося переконати депутатську групу, щоби назва залишилася все-таки за Україною.

"Доктрина Павличка" – неофіційна назва зовнішньої політики України, що покладена в основу Декларації про державний суверенітет України. Саме ця доктрина передбачала прагнення України стати нейтральною та позаблоковою державою.

Відомою є промова Дмитра Павличка під час мітингу на Майдані Незалежності 21 серпня 1991 року:

"Ми виходили з ініціативами до наших сусідів: до Варшави, до Праги, до Будапешту і Бухаресту. Ми зверталися до Буша, до пані Тетчер і до інших державних діячів світу, щоб вони визнали нас і підписали з Україною дипломатичні угоди. Визнали Україну незалежною державою. Але вони посміхалися, а пані Тетчер сказала, що ми не обмінюємося посольствами з Каліфорнією. Я звертаюся до них з цієї площі. Визнайте Україну, підпишіть з нами договори, які поставили б нашу Україну на рівні з іншими державами, бо ми хоч не маємо ще держави воїстину, але хочемо її мати".

З 1995 до 1998 року Павличко був Надзвичайним і Повноважним Послом України у Словацькій Республіці, Послом України в Республіці Польща (тоді вдалося в центрі Варшави встановити пам’ятник Шевченку).

З 2006 до 2011 очолював Українську всесвітню координаційну раду.


Внесок в український книжковий ринок: переклади Дмитра Павличка

Дмитро Павличко доклався до видавничого портфеля перекладів українських видавництв, зокрема завдяки йому з'явилися українською класики літератури Шарль Бодлер, Данте Аліг'єрі, Франческо Петрарка, Райнер Марія Рільке, Генрік Ібсен та багато інших.

Літературознавчі праці та твори Дмитра Павличка вийшли у двотомнику "Літературознавство. Критика" у видавництві "Основи", заснованому донькою письменника, літературознавицею Соломією Павличко.


Смерть Дмитра Павличка

Смерть Павличка підтвердила онучка поета Богдана Павличко.

"Дмитро в раю. Таких людей уже не роблять. Наші стосунки ніколи не були простими. Ми сварились. Завжди мирились. Найкращі дні були спокійні, з дітьми. Війна забрала у нас 11 місяців і пережити це найважче", — написала вона у Facebook.

На смерть поета відреагував й президент України Володимир Зеленський.

"Його пам’ятатимуть як одного з авторів Декларації про державний суверенітет України й організаторів українського національного руху. І звісно, як видатного поета. Вічна пам’ять", — написав Зеленський у Telegram.


https://suspilne.media/286339-ludina-epoha-hto-takij-dmitro-pavlicko/

Потороча — розмовне позначення привиду.
Потороча — опудало (вживається як лайливе).

https://youtu.be/SGjK-uN7jnI

Пізня вже годинка,
Чом не спиш, дитинко?
Он твоя матуся
Кличе Сонька-Дрімка
На котячих лапках
Сонько-Дрімко ходить.
Каже він малятам:
"Пустувати годі!"

Гра закінчилась,
Матінка втомилась
В ліжко лягай,
Швидше засинай.

Сонько-Дрімко носить
Всім, хто лиш попросить,
В кошику лозовім
Казочки чудові.
Принесе співанку,
Тиху колисанку.
Хто її послуха —
Спатиме до ранку.

Синку маленький, донечко рідненька
Нічка прийшла, спатоньки пора.

Завтра Сонько-Дрімко
Прийде в кожну хату.
Знову наших діток
Буде колисати.

https://youtu.be/RiCoOW06tj8

Гойда, гойда-гой, ніченька іде,
Діточок малих спатоньки кладе.
Під вікном тремтить вишенька мала,
В хатку проситься, бо прийшла зима.
Під вікном тремтить вишенька мала,
В хатку проситься, бо прийшла зима.

Гойда, гойда-гой, очка заплющи,
В сні щасливому зогрієшся ти.
Йди до хлопчика, люба вишенько,
В колисочці вам буде тепленько.
Йди до хлопчика, люба вишенько,
В колисочці вам буде тепленько.

Гойда, гойда-гой ніч прийшла до нас,
Діточкам малим спатоньки вже час.
Рости, хлопчику, з вишенькою враз,
Хай не скупиться доленька для вас.
Рости, хлопчику, з вишенькою враз,
Хай не скупиться доленька для вас.


https://www.pisni.org.ua/songs/279063.html

царина = область
цегла = кирпич
цімбор (закарп.) = друг

https://ru.wikibooks.org/wiki/%D0%9A%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D0%B8%D0%BD%D1%81%D0%BA%D0%BE-%D1%80%D1%83%D1%81%D1%81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%80%D1%8C_%D0%B4%D0%BB%D1%8F_%D1%80%D1%83%D1%81%D1%81%D0%BA%D0%B8%D1%85#%D0%A6